Перші ознаки СДУГ / аутизму: коли звертатися.

Коли дитина поводиться «не так, як інші», батьки починають хвилюватися. Чи це просто особливості характеру, чи вже перші ознаки серйозніших станів, як-от синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) або аутизм? Питання складне й делікатне, але чим раніше ми його помічаємо, тим більше шансів допомогти дитині.

Що може насторожити у випадку СДУГ? У дошкільному віці дитина часто надмірно активна: постійно рухається, не може всидіти за столом, швидко перемикається з одного на інше. Важко дочекатися своєї черги, з’являються спалахи імпульсивності. Важливо, що це не поодинокі випадки, а стійкий стиль поведінки, який повторюється щодня і заважає навчатися чи гратися.

А які сигнали можуть свідчити про аутизм? Тут насамперед звертають увагу на відсутність контакту очима, брак інтересу до інших дітей, труднощі з імітацією жестів і слів. Дитина може довго гратися лише одним предметом, уникати обіймів, мати сильні реакції на звуки чи дотики. Часто мовлення розвивається із затримкою або зовсім не з’являється у звичні терміни.

Звичайно, кожна дитина унікальна. Хтось може пізніше почати говорити, але не мати жодних інших труднощів. Хтось може бути дуже активним, але це не обов’язково СДУГ. Головний орієнтир для батьків — наскільки поведінка дитини заважає їй розвиватися і взаємодіяти зі світом.

Коли варто звернутися до спеціаліста? Якщо у 2–3 роки дитина не реагує на своє ім’я, не показує пальцем на предмети, не прагне до спілкування, варто проконсультуватися. Якщо у 4–5 років вона зовсім не може зосередитися на завданні кілька хвилин чи постійно перебиває всіх довкола, теж є сенс отримати професійну оцінку.

У моїй практиці була сім’я, яка хвилювалася через мовчазність сина. Він не говорив у два роки, уникав погляду, багато часу проводив із колесами від машинок. Після обстеження фахівці підтвердили ранні ознаки аутизму. Батьки почали корекційні заняття, і за рік хлопчик навчився краще контактувати, користуватися картками для спілкування. Це не «чарівне одужання», але значний прогрес завдяки ранньому втручанню.

Пам’ятайте: батьківська уважність — ключ. Якщо виникає тривога, краще перевірити зайвий раз. Чим раніше дитина отримає підтримку, тим більше шансів, що вона зможе розкрити свій потенціал. І головне: діагноз — це не вирок, а орієнтир, куди рухатися далі.