Екранний час: скільки можна і як зменшити.

Тема екранного часу — одна з найболючіших для сучасних батьків. Телефон, планшет чи телевізор стали звичними з перших років життя дитини. Але постає питання: скільки можна дозволяти, аби не зашкодити розвитку, і що робити, якщо малюк уже «підсідає» на мультики?

Всесвітня організація охорони здоров’я дає чіткі рекомендації. Для дітей до двох років — жодних екранів, окрім відеозв’язку з рідними. У 2–5 років допустимо не більше однієї години на день, і бажано — під контролем дорослих. Для школярів норма зростає, але навіть тоді бажано не перевищувати двох годин «розважального» екранного часу.

Чому ці обмеження важливі? Тому що перші роки життя — період формування мозку. Коли дитина пасивно дивиться на яскраві картинки, її нервова система отримує надмір стимулів, але без досвіду взаємодії. В результаті дитина може стати більш збудливою, гірше концентруватися, мати труднощі зі сном.

Але тут важливо розуміти: екран сам по собі не «зло». Проблема у тому, що він часто замінює живий контакт і активну гру. Якщо батьки дивляться мультик разом із малюком, коментують, пояснюють — це вже інша якість взаємодії.

Як зменшити екранний час, якщо дитина звикла проводити з гаджетом більше, ніж потрібно? Перший крок — чесність батьків. Дитина наслідує приклад. Якщо тато постійно в телефоні, а мама в ноутбуці, малюк відчуває несправедливість, коли йому забороняють. Тому варто вводити «сімейні правила» — наприклад, ніяких екранів за столом чи перед сном.

Другий крок — пропозиція альтернатив. Дитина не відмовиться від гаджета, якщо натомість немає нічого цікавого. Настільні ігри, спільні прогулянки, малювання, конструктори — усе це повинно стати частиною щоденності. І головне — присутність батьків. Адже дитина часто просить мультики не тому, що їй так цікаво, а тому що їй бракує уваги.

У моїй практиці була мама п’ятирічного хлопчика, який проводив перед планшетом по три години щодня. Ми разом проаналізували, що саме він дивиться, і з’ясували: найбільше його тягнуло до відео з машинками. Мама запропонувала разом будувати дороги з кубиків і запускати машинки вдома. Результат — планшет пішов на другий план, бо реальна гра виявилася цікавішою.

Екранний час — це питання балансу. Важливо не лише «скільки хвилин», а й «що саме дивиться дитина» і «з ким вона це робить». Коли ми ставимося до гаджетів як до інструменту, а не няньки, вони перестають бути загрозою.

Пам’ятайте: головне для розвитку дитини — це живі стосунки, рух, гра й увага. А екран може залишатися лише допоміжним елементом, який не замінює, а доповнює життя.